«МАЙDАН'S» - перший у світі проект, який об'єднує всю країну в єдиному танцювальному пориві. Масштабність шоу не знає кордонів. Тисячі людей по всій Україні готували хореографічні постановки заради однієї ідеї. Третій сезон «МАЙDАН'S» не тільки визначив чергового володаря 1 мільйона гривень на реалізацію місії свого міста, але і проведе хореографічний батл за Суперкубок. У цій фінальній битві зійдуться тріумфатори перших двох сезонів - команди Кіровограда та Києва, і, звичайно ж, новоявлений переможець Кривий Ріг.

У шоу взяли участь команди з 12-ти найбільших міст нашої країни, в кожному з яких сотні людей об'єднуються в танцювальному двобої заради благородної мети, в основі якої - допомога своїй малій батьківщині. Під керівництвом видатних хореографів учасники проекту готували танцювальні постановки, які потім презентували на центральній площі столиці - Майдані Незалежності - в прямому ефірі телеканалу "Інтер". Вони робили все, щоб довести: тільки їх місто гідне гордого звання Танцювальної Столиці України!

І місто Черкаси, і його хореограф Максим Оробець вперше взяли участь у проекті «МАЙDАН'S».

Перші два сезони ми лише спостерігали за проектом з екранів телевізорів та дивилися, як перемагають інші міста. А цього року вже вболівали за свою черкаську команду. Організував та навчав черкащан відомий спортсмен, фіналіст шоу  «Танцюють всі» Максим Оробець. Виявляється, Максим мріяв очолити команду черкаських майдансерів. Заради цього проекту тренер відмовився від поїздки до Сполучених Штатів Америки. Це єдиний проект в Україні, який пробуджує патріотизм. Це не просто  зібрання молоді, це захід, де люди з одного міста об’єднані спільною й дуже важливою метою. Кожен учасник стає частиною чогось великого! «Майданс» дав можливість перевірити, наскільки патріотичні у нас молоді громадяни. В Черкасах Максим Оробець - справжня зірка і найвідоміший хореограф, тому довіра до викладача в його підопічних безумовна. Максим займається різними видами спорту з чотирьох років, є багаторазовим чемпіоном світу з фітнесу, танцювальним стилям Hip-Hop, Disco, Freestyle. Він впевнений, що його постановки не залишать публіку байдужою.

Черкаси – єдине місто в Україні серед учасників 3-го сезону шоу “МАЙДАН’S. 2012″, де діяла фан-зона. Щоразу вона збирала все більше і більше городян, яким не байдужа танцювальна доля Черкас. Навіть у прохолодну погоду віддані вболівальники збиралися на Соборній площі. Зігрітися фани могли не лише емоційними вигуками, аплодисментами і танцями, а й участю в конкурсах. Наприклад, хто голосніше крикне «Майданс - Черкаси», хто швидше намалює плакат на підтримку черкаської команди або гарно станцює прямо на площі. Переможці отримують футболки із символікою "МАЙДАН’S 2012".

Черкаси всерйоз претендували на отримання титулу найтанцювальнішого міста в Україні. Це наші дансери своїми виступами щосуботи доводили всій Україні. Стати в один ряд з найсильнішими нашій команді допогло велике бажання, дисципліна і наполеглива праця. Саме в цьому і є секрет успіху, тому що 400 окремих людей повинні бути одним організмом, а щоб цей «організм» шокував своїми постановками, треба працювати, працювати і ще раз працювати. Та чи то брак часу або майстерності, чи,може, хвора нога тренера зашкодила отримати перемогу нашим танцівникам. Виступ під назвою «Весілля на наш лад» не вразив суддів, його назвали «яскравим та емоційним», проте не побачили достатньої кількості танцю.

«Ми займались щонайменше по 4 години в день без вихідних, часу на відпочинок майже не було, кожен рух має бути відпрацьовано до найменших дрібниць», - говорить одна із учасниць шоу-Кондратюк Яна.

Які були відчуття, коли почали оголошувати переможців?

-     Чесно кажучи, ми ще спочатку здогадувались, хто буде переможцем. Багато писали про це в соцмережах. Для мене це не було новиною тому, що на попередніх ефірах результати були такими ж, ми відставали від Кривого Рогу на декілька сотень голосів.Це місто майже в три рази більше за наше,тому і голосують за них активніше. Я гадаю, що саме через це вони перемогли.Хоча номери, як на мене, в нас були  кращі.У нас було все: і костюми, і рухи, і музика драйвова, а який грим щоразу ми наносили на своє тіло не жалкуючи його. Я не розчарована. Для Максима ми переможці, він повірив в нас і йшов з нами до кінця. Ми ввійшли в історію. Це головне.

Як вважаєш, 2 місце - заслужене?

-    Думаю, що так, для першого разу вистачить, у нас є над чим попрацювати, хоч ми і старалися. На підготовку до фіналу, майже зовсім не було часу, я вже і не сподівалась на якийсь результат. Кожного дня ми займались по 8 годин, щоб відпрацювати рухи, зробити малюнки, це непроста задача, тому що нас було близько 400 осіб, але ми це зробили. В інших команд було більше часу на підготовку, тому і костюми відрізнялись. Щоб таку кількіть костюмів пошити, у нас взагалі не було часу. Тому верхню частину нам допомогли зшити, інше - ми робили самі. Тому ми дійсно «натанцювали» на 2 місце, якби було більше часу, ми могли б стати переможцями.

Засмутилась, що Черкаси не перемогли?

-     Зовсім ні, я вважаю, що 2-ге місце для нас- це перемога. Ми- маленьке місто, про нас мало хто взагалі чув і тут ми заявили про себе, ще й по кільксті голосів випередили Харків - місто-мільйонник. Вони так чекали на перемогу, були впевнені, що поїдуть додому з золотим кубком. Мовляв, у попередніх сезонах Майдан’s вони вже отримали 2,3 місце, їм не вистачає лише1. Для них це неприємна новина, багато сліз було у харківської команди. Звийчайно, й наші без цього не обійшлись. Особисто я заплакала лише раз, був такий момент, коли прямий ефір закінчився, Макс вийшов на сцену нас зібрав групкою і сказав : "Черкаси, я вас люблю",- на цьому моменті в мене засльозились очі. Саме на цьому моменті я зрозуміла, що все закінчується. Мені стало сумно, прикро, що скоро ми повернемось додому, тренувань не буде, все стане так, як і раніше, ось через це дуже засмутилась. Але Майданс завжди буде жити в моєму серці!

В цілому, які враження від МАЙДАН’Sу?

-      Для мене це щось нове: велика аудиторія, багато камер, зірки - в ролі суддей. Раніше я танцювала  для себе. Цього разу - для Черкас. Коли ти розумієш, що в цей час по телевізору тебе бачать і вболівають усі твої знайомі, родичі, друзі, ти віддаєшся на повну, відстоюєш своє місто. Було класно, нові друзі, захоплення, номери щоразу цікавіші, новий тренер, до речі, найкращий, його ми розуміли з півслова. Ті почуття,  які я відчула на Майдані в Києві, вони зовсім не схожі на ті, які ти переживаєш сидячи біля телевізора. Дуже багато цікавого відбувається поза кадром, те, що глядачі не в змозі побачити. Майданс для мене -це шматочок життя. Ці спогади залишаться надовго.

Учасником «Майдансу» міг бути той, хто любить наше місто. Заради цього проекту довелося жертвувати власним часом. Але ці жертви того варті, і ми це довели.Нехай ми посіли 2 місце, але для черкаської команди - це перемога. Для когось участь у телепроекті – це крок назустріч власній сміливості, для когось -самореалізація як танцівника. Якщо людина захотіла спробувати щось таке, чого в її житті ще ніколи не було, то «Майданс» – саме те, що потрібно. Всі, хто зважилися на «Майданс», отримали незабутні враження на все життя.

      Американка Сінді Джексон зробила 52 пластичних операції,і все заради одного, щоб бути схожою на свій ідеал — ляльку Барбі. А чи знаєте ви, що улюблениця багатьох дівчат була створена в 1959 році. Зараз їй аж 53!

     Її розробила компанія "Mattel"і надала їй повне ім'я Барбі-Барбара Міллісент Робертс. Спочатку дитяча іграшка була призначена для дітей віком від 3-13 років, а нині їх колекціонують дорослі люди. Перша Барбі коштувала всього $3,00; вона була одягнена у чорно-білий в смужку купальник, але інший одяг потрібно було купувати окремо. Вона була блондинкою з чорними очима і одразу стала неймовірно популярною серед школярок.У 1959 зовнішній вигляд Барбі змінюється, якщо перша лялька була на вигляд як зріла жінка, то до кінця 60-x вона стає дівчиною-тінейджером і одягається в наймодніший одяг того часу. В 1961 з'являеться її бойфренд (Кен),а двома роками пізніше подругою Крісті та кузиною Френсі, на цьому компанія вирішила не зупинятися і створювала все більше рідних та близьких. Також у 60-х роках Барбі обзаводиться «Будинком мрії»,а в 70-х — автомобілем.Вона стає справжнісіньким ідолом серед молоді і вони намагаються наслідувати її неприродно гарній красі.

До речі:

• «Мамою» Барбі вважають Рут Хендлер, стенографістку компанії Mattel, яка розробила ляльку для своєї маленької доньки - малятка Барбари. Звідси й ім'я Барбі - на честь дочки конструктора.
• Компанія Fiat у співпраці з "Mattel" виготовила до 50-річчя ляльки «Барбі» спеціальну версію автомобіля Fiat 500. Салон автомобіля оформлений у рожевому кольорі, а приладова панель і ковпаки у коліс прикрашені стразами.
• Кажуть, що в Італії ляльок Барбі більше, ніж канадців у Канаді.

     Наша малеча жодного дня не може прожити без улюблених мультиків. У тому цікавому світі їх чекає безліч героїв, пригод, яскравих вражень. А якщо він ще й вчить бути добрими, щедрими, ввічливими, відповідати за свої вчинки, любити і поважати оточуючих, то батьки з  задоволенням відправлять своє чадо переглянути такий мультфільм. І цікаво, і корисно. А чи знаєте, Ви, як народжується це диво кінематографу?

     Мультфільми вже давно стали невід'ємною частиною нашого життя. Перші спроби мультиплікації були зроблені задовго до появи кінематографа. З кожним роком мультиків стає все більше, а ми, глядачі, стаємо все вимогливішими. У зв'язку з цим - з'являються нові напрями, жанри і сюжети. Наприклад, тривимірна анімація, яка з кожним роком завойовує все більше і більше прихильників у всьому світі. Для початку з'ясуємо, чим відрізняються тривимірні мультики від двовимірних? Двомірна анімація - це мультфільми, які намальовані від руки.Створення таких мультиків - процес дуже тривалий. Наприклад, для того, щоб персонаж підняв руку, художникам-мультиплікаторів потрібно намалювати чималу кількість кадрів. В одній секунді їх цілих 25, а якщо мультик триває півтори години, то потрібно намалювати 135 000 кадрів!

     Тривимірна анімація з'явилася недавно. Першим тривимірним мультфільмом є «Історія іграшок», яка була випущена в 1995 році. 3D мультфільми - це так звані «об'ємні» мультфільми, коли персонажів так і хочеться торкнутися, і навіть здається, що вони вже не на екрані, а в реальному житті. На створення такого персонажа йде багато сил і часу. Для початку, герой малюється художником в найрізноманітніших ракурсах. Потім, ці малюнки потрапляють до модельєра - скульптора, який за готовим ескізами створює персонажа в комп'ютерній програмі. Якість 3D мультфільму, залежить від кількості комп'ютерів, які її створюють. Наприклад, у студії Уолт Дісней, або Піксар «комп'ютерна» кімната займає цілий квадратний кілометр.

Як же створюють мультфільми і хто над ними працює?

     При створенні анімацій використовуються різноманітні технології, включаючи малюнки, лялькову мультиплікацію, тривимірну графіку.Створення мультиплікацій – тривалий, копіткий процес. Продюсер визначає загальний задум, сценаристи розробляють сюжет і сценарій, який потім розбивається на епізоди і сцени. Далі все це передається режисерові-мультиплікатору, який розподіляє сцени між художниками-мультиплікаторами. Які відповідають, кожен за своє положення персонажів у сцені. Проміжні епізоди домальовують молодші мультиплікатори. Інші художники готують фон, на якому розгортається дія. Потім оператор покадрово фотографує малюнки за допомогою спеціальної камери. Нарешті, до зображення додається звук. Є й інша техніка - лялькова анімація. За популярністю вона поступається лише мальованій (мультфільм, в якому кожен кадр малюється від руки) мультиплікації. Лялька розташовується прямо перед камерою і фотографується покадрово, причому кожного разу в її позу вносяться мінімальні зміни, щоб на наступних етапах створюваласб ілюзія руху. Цей тип анімації виник у Росії ще в 1911.

А ось, чим займається кожна окрема людина, яка працює над створенням мультфільму.

• Художник по персонажах - створює образ героя мультфільму, який здійснює його подальшу розробку та супровід на виробництві анімаційного фільму.
• Художник по контурах - художник, завданням якого є перенесення малюнка з паперу на целулоїдну плівку
• Художник-аніматор - створює  ключові фази руху мультиплікаційного героя.
• Художник-постановник - головний художник анімаційного фільму. Спільно з режисером, художник-постановник визначає візуальний стиль майбутнього твору, здійснює керівництво і контроль за виробництвом
• Художник-прорисовщик - створює ключові кадри на основі зображень, створених художником-аніматором. Завдання художника-прорісовщика полягає в тому, щоб, не порушуючи анімації, додати герою мультфільму максимальну схожість з образом, розробленим художником по персонажам
• Художник-декоратор - створює фонові малюнки та панорами, на яких діють мультиплікаційні герої.
• Мультиплікатори персонажів, що працюють над рухами живих істот, діалогами, діями.
• Мультиплікатори спецефектів, що займаються незвичайними впливами і природними явищами, такими, як дощ, сніг, перебіг води.
• Мультиплікатори заднього плану, контролюючі побічні явища, фонові картинки, а також  - автомобілі, механізми та інші деталі.
• Мультіплікатор тривимірної графіки - створює уривки мультиплікації за допомогою комп'ютерного моделювання. 

     Мультфільми зробили наше життя цікавішим. Навіть дорослі, іноді, виділяють декілька хвилин на перегляд мультику, щоб згадати своє безтурботне дитинство, то що вже можна говорити про дітей, які життя не уявляють без мультфільмів.

     Як би там не було, а світосприйняття у кожного своє. В мене воно теж є, можливо, не зовсім правильне. Дещо викривлене і перекручене, зате явно щире.
Друзі, сім’я, робота, навчання, спілкування - маленькі пазли однієї цілісної картини під назвою "життя". Вони формують нас і наші думки, потреби, а відповідно і бажання, виходячи з того, яких саме шматочків не вистачає до цілісної, ідеальної картини. Та чи існує така картина? Та й чи варто її складати… Я боюсь це робити. А раптом це кінець і далі вже нічого нема? Новий витвір в мене навряд вийде, зважаючи на талант логіста. Мені б з цією розібратись… Подумати. Як результат, чим більше на неї дивлюсь - тим більше розумію - набридає.
Мабуть, ми надто сильно звикаємо до свого життя, яке згодом перетворюється в буденність. Ця буденність у кожного своя. У вас вона одна, в мене - інша.
Та все ж. Сьогодні я вийшла із свого однокімнатного світу, залишивши пазли в компанії, можливо, найстрашнішої та найжаданішої сили – самотності. Те живе суспільство, що крутиться навколо нас явно змушує замислитись.
Як щодо людей сліпих? - Вони ніколи не зможуть оцінити яскравість світу, зате їхньому польоту фантазії позаздрить кожний із нас. Їх картини, мабуть, набагато яскравіші за наші. Вони ж такі чарівні у своїх мріяннях…
А сироти? - Я захоплююсь їх силою віри у майбутнє. А чи змогли б ми так невинно й відчайдушно надіятись? Ентузіазм - це також гарний пазл.
Смертельно хворі? Інваліди? Старі й нікому не потрібні? – Ну і що. Обов’язково знайдеться віра, витривалість, сила волі. Вони незламні у своєму бажанні закінчити власний шедевр, зібравши в ньому все.
Може, в цьому і сенс? Не замислюватись над порядком та сенсом зібрання багаторічної, іноді дистрофічної системи з купи малих запчастинок. Потрібно переживати їх. Жити ними, відчувати їх, не продумувати як шахову гру з тисячою нікому непотрібних ходів. Краще бути божевільним інженером - будівельником отакої-от гри, ніж залишитись закритим в однокімнатному світі генієм з відсутністю насолоди дотику сонця  чи поцілунку коханої людини…
А що буде далі вже не так важливо. Головне пазли самі поволі займуть своє місце у картині з дуже банальною, зате гарною назвою – «Життя».