Люби природу не для себе,

                  Люби для неї

                 М. Рильський

  Прокидаюся. Трохи світла крізь мереживо гілок.

 Ще один день. Засинаю. "Ксюх, пиши!Не спать!"- штовхає сусідка по парті Іра. Відкриваю очі. Гілля дерев і мокре жовте листя. "Що? Доведення? Пишу..."- я. Ще один урок.

 Прокидаюся. Потік  тіл , неначе гірська річка по сходах. Опиняюся на вулиці - ковток свіжого повітря. Іду тротуаром: сплетіння гілок наді мною, між ними - небо. На сьогодні уроки закінчилися.

 Засинаю. Останній погляд на чорні силуети за вікно - дерева. Закінчився день.

 Кажуть, у нас зелене місто: стільки дерев! Вони затуляють мені небо. Вони й будинки. Все ділиться на природнє й антропогенне, але не небо. Воно - ніщо, воно - оптична ілюзія, коли вірити фізиці. А якщо так, то воно - моє творіння: існує лише в моїй уяві, в мені воно стає собою. А дерево може бути й без мене, якщо я закрию очі, то вріжуся в нього! Що ж, у цьому світі лише небо- це я, це те, що я бачу, але його немає.

 Прокидаюся. Насниться ж таке! Ніби небо- це я! Дико якось... Чи є ще у цьому світі щось дике, крім програми 'Wild life', знятої в заповідниках?

 - Доброго ранку, сонечко! - Я тебе не бачу, але вірю, що ти є.

 - Доброго ранку, дерева!-  Де б це я вас не бачила...

Ще один день.Засинаю. Звичайний день. Хоча... ні, сьогодні мені хлопчина подарував квітку, зірвав на клумбі,  для мене. Он вона, стоїть у банці на підвіконні, за нею дерева.

 День  минає за днем.

 Я виросла. Іноді бачу небо з останнього поверху хмарочосів, дерева бачу ще рідше. Я посадила квітку, оту, що мені колись хлопчина подарував. Чомусь зберегла її насіннячко й недавно посадила в горщечок. Ось стоїть біля ліжка, проростає. На клумбах таких уже немає, та і клумб теж немає. Що тепер дарують хлопчаки? З квіткою й поговорити можна: вона жива.

 Суспільство. Прогрес. А люди досі не зрозуміли, що небо - це вони. Небо - те, що над нами? Наді мною хмарочоси, літаки... - це небо? Є ще атмосфера - суміш газів, світло заломлюється в ній і ми бачимо... блакить (останнім часом вона трохи посіріла)! А що таке небо?

 Знову якісь хворі думки, хоча починає здаватися, що в них таки щось є... Я кашляю вже другий місяць, ходила до лікаря, питаю: "Чому?" "Екологія",- і таким тоном, ніби вже сотий раз за день так каже, чи не "ніби"? Накупила пігулок - теж наслідки прогресу, але ефекту мало. Іще лікар радив поїхати на курорт подихати свіжим повітрям. Хоч і не так далеко (3 години літаком), але роботу кидати не хочу. Як без неї?!!! (Не те, що я її дуже люблю, я просто наче робот, запрограмована, як і всі тутешні.)

 Лежу в ліжку вже третій день. Третій рік кашляю. Роботу таки покинула: лікар написав:"Недієздатна"-, мене звільнили. От, приїхала до мами. Дивлюсь у вікно: колись там були дерева. Їх немає, а неба я все одно не бачу: тепер там будинки. Нічого, скоро я буду милуватися небом досхочу! Я буду там.

 Лише одне цікаво. Що буде з небом? Якщо люди перестануть його бачити, воно зникне? Але ж небо- це вони...

OX,  жовтень 2011 року.