Відкривши будь-яку книгу з виховання , ми читаємо, що бити дітей не можна. Чому ж  98.7% батьків хоча б раз у житті, але били своє чадо?      Насилля в сім'ї вже не обмежене світом кіно, воно займає постійне місце у вечірніх новинах. Повідомлення про батьків, що калічать чи навіть вбивають своїх дітей стали звичними для нас. І тут важлива не причина, а результат.

   Гадаю, усі погодяться, що виховувати дитину сьогодні особливо важко. Одна з причин – контроль і вплив сторонніх: друзів, сусідів, телебачення, інтернету. Саме тому батьки відчувають, що їхні зусилля даремні і вони мають слабкий вплив на свою дитину. А тому все частіше сподіваються, що стусани допоможуть їм завоювати авторитет.

   Фізичне покарання принижує людську гідність. Якщо дитина вже відчуває провину за свій вчинок – отже, її сумління не дрімає. Покарання, особливо тілесне, заглушить почуття провини і докори сумління, і, ймовірно, дитина забуде початкове почуття каяття, що виникло в неї. До того ж, покарання за таких обставин може викликати у неї злість.

   Що ж стосується підлітків, то батьки часто намагаються змушувати  їх жити за своїми принципами. А оскільки сучасна молодь має на все свою думку, то це нерідко призводить до сварок, втрати самоконтролю, до словесних образ і іноді навіть до фізичних проявів невдоволення. У тінейджерів гостро розвинуте почуття (на їх погляд) несправедливості. І після цього вони, скоріш за все, почнуть ще з більшим запалом робити все наперекір. Підлітки вже не діти, і батькам варто чесно просити пробачення перед ними за свою нестриманість, адже їхнє серце нелегко прощає фізичні образи. Добре, що підлітковий вік – це тимчасова «хвороба».

   Для декого фізичні покарання – найперший чи навіть не єдиний спосіб спілкування з дитиною. І ось результат такого підходу: діти, які безвладні, поступливі, слухняні, дуже спокійні, замкнуті. Чим не радість для батьків?! Адже ними так легко керувати. Мінус в тому, що їм не вистачало сильної здорової любові та прихильності рідних і поступово вони стають зухвалими, вразливими, егоїстичними, нечуйними, недобрими, позбавленими жалю людьми, з якими важко спілкуватися: вони не вибачають і не визнають авторитетів. І так само вони будуть поводитися зі своїми дітьми, тому що по-іншому ж просто не вміють. А в результаті спостерігаємо деградацію суспільства і щиро дивуємося: звідки у нашому житті стільки насилля? Не підозрюючи, що воно родом з дитинства. Не обов’язково змінювати цілий світ, достатньо переглянути власне життя!

P.S. Не погоджуєтесь з думкою автора?  Маєте власний погляд на проблему? Пишіть: Этот e-mail адрес защищен от спам-ботов, для его просмотра у Вас должен быть включен Javascript

      Стелется под подошвами потёртых кедов мокрый асфальт, легонько касается щёк промозглый осенний дождь. Серая улица, серые прохожие, серые скамейки в серых дворах серых домов - всё как на старой, потемневшей от времени киноплёнке. Даже листья берёз, не сорванные ещё холодным осенним ветром, не золотистые, а серые. От этого не скрыться - всё равно что убегать от того, кто сидит у тебя на шее. Спасает только музыка.
      Нащупываю в кармане прохладный прямоугольник плеера, надеваю наушники, нажимаю "play".Слышатся первые аккорды, по телу пробегает тёплая волна. Ещё секунда и мелодия накрывает меня с головой, затягивая сознание радужной плёнкой. Я уже не вижу ни закованного в свинец неба, ни одиноких прохожих, кутающихся в мокрые плащи, ни тонущих в серой мгле улиц. Сейчас для меня существует только нежное пение скрипки, сочащееся из бусинок наушников. Мелодия расцветает целым букетом чувств и эмоций: грусть, тоска, печаль, но вместе с тем радость, идиллия, восторг, упоение - всё это она смешала в себе. Мелодия звенит, затрагивая потайные струны души, согревая сердце, радуя слух. Мелодия льётся, гася пламя ярости и растапливая лёд равнодушия. Мелодия искрится, озаряя всё вокруг, пробуждая от затянувшегося сна, рассеивая тоску и даря радость. Мелодия плывёт, утоляя боль, заживляя душевные раны. Мелодия струится, проникая всюду, даже в самый дальний и тёмный угол, даже в самую маленькую и узкую щель, даже в самое холодное, каменное сердце. Она наполняет меня до краёв и мне кажется, что я могу всё: высушить все моря и океаны, сровнять с землёй самые высокие горы, чтобы потом создать новые; прочитать все книги за миг, выпить все вина одним глотком; накормить голодных и спасти умирающих. Я готова взрывать галактики и зажигать новые звёзды
       Но вот наваждение проходит - мелодия постепенно стихает, сходит на нет, оставляя после себя лишь приятное воспоминание, тепло разливающееся по телу. И кое-что ещё.
       Я снимаю наушники и, аккуратно сворачивая их, улыбаюсь солнцу, ярким шариком зависшему в голубом небе.

      75 років – це солідний вік для людини, це майже ціле життя; для країни - історія; а от для навчального закладу – це лише розквіт творчих сил і ідей.

     Саме стільки виповнилось цього року одному з найбільших закладів позашкільної освіти нашої держави - Черкаському центру дитячої та юнацької творчості. Та незважаючи на складні умови і час, Центр все- таки працює, виховує молоде підростаюче покоління, дає змогу  знайти свій шлях у житті.

     Більше 50 напрямків діяльності має цей заклад, багато творчих колективів працює під одним дахом, створюючи його неповторне обличчя. Одним із таких є судномодельний гурток, що вже 18 рік діє  під керівництвом майстра спорту  з судномоделювання Коваля Андрія Володимировича, для якого  нинішня робота є не тільки роботою, а й захопленням. Адже сам педагог, будучи 13-річним хлопчаком, прийшов до цього гуртка і так і залишився вже майже на 30 років – спочатку як вихованець , а тепер як керівник. Тому  залюбки передає  знання і вміння своїм учням. А їх у Андрія Володомировича за ці роки вже більше 200. І багатьма з них він пишається, адже лише за минулий рік гуртківці взяли участь у більш ніж 10 змаганнях різних рівнів(міських, обласних, всеукраїнських і навіть міжнародних), виборовши в них призові місця.  До того ж  юні моделісти мають змогу  випробовувати свої моделі у власному басейні, що є єдиним басейном такого типу у області.

     Гордістю колективу є 16-річний Коваль Дмитро , який посів 1 місце у чемпіонаті та першості СНД  в класах моделей секції «М», що проходив з 25-29 серпня 2010 року у місті Дніпропетровськ. А загалом за 2010 рік юнак отримав 13 перших місць у чемпіонатах та кубках різних рівнів і є шестиразовим чемпіоном України. А нещодавно юнак отримав почесне звання майстер спорту, за 4 місце у чемпіонаті світу з судномоделювання. Не відстають від нього й інші вихованці: це і Сомик Дмитро, і Шаробуров Ілля , які до того ж є членами збірної команди України по радіокерованим яхтам.

      Ось такі вони юні моделісти, технічне майбутнє нашої держави, лише завдяки діяльності таких гуртків можна говорити, що технічне майбутнє у нас є! Тож розвиваймо його!