Методичний  відділ (кабінет)   є структурним підрозділом позашкільного навчального закладу «Центр дитячої та юнацької творчості м. Черкаси» (далі ЦДЮТ), який відповідно до чинного законодавства  здійснює  інформаційно-методичне  забезпечення   освітньої діяльності позашкільного закладу, підвищення кваліфікації  керівників гуртків, педагогів-організаторів, культорганізаторів, концертмейстерів, акомпаніаторів.

Відділ було створено 1 вересня 2010 року. До складу відділу увійшли:

1. Завідуюча методичного відділу – Остапенко Лариса Семенівна.
2. Методист, який забезпечує методичний супровід  хореографічного відділу ЦДЮТ та координує і організовує роботу МАН, Байда Ольга Степанівна.
3. Методист, який відповідає за методичну роботу у відділах декоративно-прикладної та технічної творчості, створення інформаційної електронної бази про діяльність ЦДЮТ, Вакула Алла Сергіївна.

Функції методичного відділу (кабінету):

1. Цільові:

прогностична - враховує перспективи розвитку позашкільного закладу і  спрямована  на  використання  в  педагогічній практиці сучасних наукових   психолого-педагогічних   досягнень   та    інноваційних технологій;

компенсаторна - передбачає надання  педагогічним  працівникам інформації,  яка  не  була  отримана  ними  під час здобуття педагогічної або іншої фахової освіти;

інформаційно-коригувальна -    спрямована   на   корекцію   й оновлення  інформації,  яка  постійно  змінюється   у   результаті розвитку   науки   та   впровадження   інформаційно-комунікаційних технологій.

2. Організаційні:

трансформаційна - відбір  і  методичне  опрацювання  сучасних наукових досягнень, передового педагогічного досвіду у галузі освіти та надання рекомендацій щодо їх трансформування в педагогічну практику позашкільного закладу;

діагностична -  систематичний  моніторинг навчально-виховного процесу, рівня знань, умінь і навичок вихованців у ЦДЮТ, їх навчальних досягнень і вихованості,  а також професійного рівня педагогічних працівників;

моделююча -  моделювання змісту, форм і методів підвищення фахової кваліфікації педагогічних працівників;

інформаційно-аналітична – вивчення й узагальнення передового  педагогічного досвіду для його застосування у навчально-виховному  процесі  та  удосконалення професійного рівня педагогічних кадрів;

організаційно-координувальна -     координація     діяльності методичних об'єднань відділів та навчального закладу в цілому;

соціальна -  створення  належного   психологічного   клімату, вивчення і   розв'язання  конфліктних  ситуацій  у  педагогічному колективі ЦДЮТ.

І

У зв’язку із введенням кредитно-модульної системи неперервного  підвищення кваліфікації педагогічних працівників Черкаської області методичним відділом було запроваджено створення портфоліо педагогічних працівників, що атестуються.

Це нововведення дало можливість більш детально та об’єктивно оцінити роботу педагогічних працівників, а самим педагогам активізувати навчально-виховний процес у гуртках, критично оцінити власну діяльність, підвищити якість, урізноманітнити форми роботи.

       

ІІ

З метою створення умов для розвитку педагогічної майстерності, творчої ініціативи педагогічних працівників, удосконалення форм і методів підвищення кваліфікації в міжкурсовий період, були створені методичні об’єднання педагогічних працівників за напрямками творчої діяльності закладу, призначені  голови методичних об’єднань

ІІІ

З метою ознайомлення педагогічних працівників закладу з новими педагогічними технологіями, надання допомоги самоосвітній діяльності, поліпшення навчально-виховної роботи методичний відділ започаткував словник психолого-педагогічних понять і термінів, з яким можна ознайомитись на стенді «Інформація методиста».

До змісту словника ввійшли такі поняття:

1. Компетентнісний підхід у позашкільній освіті художньо-естетичного напряму

Компетентнісний підхід у позашкільній освіті базується на застосуванні в меті, завданнях, змісті, формі та методах позашкільної освіти компетентностей особистості.

Компетентнісний підхід має закономірний характер і виходить із узагальнення практики. Він виступає проти однобічного характеру і передбачає посилення практичної спрямованості освіти, засвоєння підростаючим поколінням компетентностей, які дозволять їм повноцінно реалізувати себе у сучасних умовах. Компетентнісний підхід підкреслює поєднання та практичну реалізацію знань, умінь і навичок, досвіду, культури.

Компетентність – особистісна характеристика людини, яка повноцінно реалізує себе у житті, володіючи відповідними знаннями, вміннями, навичками,  досвідом і культурою.

У широкому розумінні компетентний - це знаючий, обізнаний у певній галузі; у вузькому  розумінні – той, хто має право авторитетного судження як спеціаліст високого рівня в певному колі питань.

Бути компетентним – значить уміти реалізувати знання, застосовувати досвід, волю та емоційний стан для вирішення проблем у конкретних обставинах. Компетентність не зводиться до знань і вмінь у кількісному відношенні. Але без знань й особистого досвіду діяльності набуття компетентностей неможливе. Більш того, набуття компетентностей залежить від активності, свідомого відношення до навчання.

У структурі компетентностей, які становлять основу реалізації компетентнісного підходу в позашкільній освіті, виділяються пізнавальна, практична, творча і соціальна:

• Ø Пізнавальна компетентність спрямована на оволодіння знаннями про культуру, природу, техніку, суспільство. У змісті художньо-естетичного напряму пізнавальна компетентність забезпечує оволодіння поняттями, знаннями у сфері вітчизняної й світової музичної, театральної, хореографічної, естрадно-циркової культури та мистецтва. В учнів формуються поняття про музичну грамоту, матеріали та інструменти, а також морально-психологічні якості, способи організації вільного часу тощо.
• Ø Практична компетентність спрямована на формування практичних умінь і навичок особистості. Практична компетентність у змісті освіти художньо-естетичного напряму позашкільної освіти забезпечує формування практичних умінь і навичок із хореографії, вокального мистецтва. Відбувається практичне введення дітей у світ культури та мистецтва, залучення їх до створення художніх виробів. Значна увага приділяється розвитку вмінь застосувати отриманні знання на практиці.
• Ø Творча компетентність спрямована на розвиток творчої діяльності, здібностей, нахилів та уяви особистості. У змісті художньо-естетичного напряму позашкільної освіти забезпечує набуття досвіду власної творчої діяльності, розвиток художніх здібностей, уяви, фантазії, здатності проявляти творчу ініціативу. Відбувається розвиток виконавської майстерності, вирішення творчих завдань, формування стійкого інтересу до художньої творчості, системного мислення. Крім того, творча компетентність  сприяє формуванню потреби у творчій самореалізації та духовному вдосконаленні.
• Ø Соціальна компетентність спрямована  на підвищення загальної культури особистості, здатності до співпраці, а також самореалізацію та самовизначення. Соціальна компетентність у змісті освіти художньо-естетичного напряму позашкільної освіти спрямована на розвиток  естетичної культури, моральних якостей, громадянської позиції. Важливим є естетичне та художнє виховання, формування  мовної культури, позитивних якостей емоційно-вольової сфери (самостійність, наполегливість, працелюбство, доброзичливість тощо), а також товариське ставлення до інших, уміння працювати в колективі.

О. В. Биковська, канд. пед. наук,

доцент Національного педагогічного університету

імені М.П. Драгоманова

2. Обдаровані діти

Визначення категорії «обдаровані діти» у наукових джерелах

Обдаровані діти (обдарована дитина) – це	Автори
діти, які значно випереджають своїх однолітків у розумовому розвитку або демонструють видатні спеціальні здібності (музичні, художні, спортивні та ін.)	Б. Бім-Бад
дитина, яка виділяється яскравими, очевидними, іноді видатними досягненнями (або має внутрішні передумови для таких досягнень) у тому чи іншому виді діяльності	Д. Богоявленська
діти, у яких у ранньому віці виявляються здібності до виконання певних видів діяльності	С. Гончаренко
дитина, яка виділяється яскравими, очевидними, іноді видатними досягненнями в тому чи іншому виді діяльності	В. Дружинін
діти, які за рівнем розвитку своїх здібностей яскраво виділяються серед своїх ровесників або в середовищі своєї соціальної групи	В. Панов
такі діти і підлітки, рівень інтелекту яких та мотивація, що склалася, дозволять їм досягти в майбутньому високих професійних і творчих досягнень	Т. Хромова, В. Юркевич

Аналіз дефініцій, наведених у таблиці, уможливив висновок про те, що ранній прояв видатних здібностей, високі досягнення або обіцянка цих досягнень у майбутньому виступають тією діагностичною ознакою, за якою дітей зараховують до числа обдарованих.

На думку відомого спеціаліста у галузі дитячої обдарованості Н. Лейтеса, слова «обдарована дитина», «обдаровані діти» значною мірою умовні: вони служать для позначення особливої психологічної реальності – передумов здібностей, де індивідуальне ще недостатньо відокремлено від вікового. Тому дуже важко передбачити, як підвищені можливості дитини розвинуться у майбутньому. Для позначення незвичайних проявів дітей, їхніх особливих розумових можливостей учений пропонує використовувати інше поняття – «вікова обдарованість». Він вважає, що перевага терміну «вікова обдарованість», перш за все, у тому, що він має і деяке пояснювальне значення, показуючи, що ознаки обдарованості дитини можуть виникати із можливостей дитинства. Головне ж, застосовуючи термін «вікова обдарованість», ми привертаємо увагу до того, що характеризуємо саме дитину з певними віковими рисами, які не завжди зумовлюють її майбутні особливості.

Виділення видів обдарованості визначається тим чи іншим критерієм, що покладений в основу класифікації. Унаслідок цього обдарованість розрізняють за:

– сферами обдарованості (інтелектуальна, академічна, творча, лідерська, художня, рухова);

– видом діяльності та сферами психіки, що її забезпечують (у практичній діяльності – обдарованість в ремеслах, спортивна та організаційна; у теоретичній (пізнавальній) діяльності – інтелектуальна обдарованість різних видів залежно від предметного змісту діяльності (обдарованість в галузі природничих і гуманітарних наук, інтелектуальних ігор тощо); у художньо-естетичній діяльності – хореографічна, сценічна, літературно-поетична, образотворча та музикальна обдарованість; у комунікативній діяльності – лідерська та атрактивна обдарованість; у духовно-ціннісній діяльності – обдарованість, яка проявляється у створенні нових духовних цінностей та служінні людям);

– ступенем сформованості (актуальна, потенційна);

– формою прояву (явна, прихована);

– широтою прояву у різних видах діяльності (загальна, спеціальна);

– особливостями вікового розвитку (рання, пізня);

– типом діяльності, якому надається перевага (інтелектуальна, академічна, творча, художня, психомоторна (спортивна), конструкторська, лідерська (організаторська) тощо);

– інтенсивністю прояву (підвищена готовність до навчання, обдаровані, високообдаровані, виключно або особливо обдаровані – таланти і вундеркінди);

– темпом психічного розвитку (обдаровані з нормальним темпом вікового розвитку або зі значним його випередженням);

– віковими особливостями прояву (мінлива (тимчасова)), стабільна.

Указаним видам обдарованості відповідає певна типологія обдарованих дітей . Крім того, учені вважають доцільним диференціювати ще дві групи:

1. Діти з гармонійним розвитком пізнавальних, емоційних, регуляторних, психомоторних, особистісних та інших сфер психіки.

2. Діти, психічний розвиток яких відрізняється нерівномірністю (дисинхронією) у рівні сформованості психічних процесів. Наприклад, дитина з високорозвиненим інтелектом може відрізнятися емоційною нестійкістю, недорозвинутою психомоторною сферою.

За спостереженнями О. Савенкова реальна педагогічна практика навчилася розрізняти лише три категорії обдарованих дітей.

Перша категорія обдарованих, яку прийнято виділяти, – діти з високими показниками за рівнем загальної обдарованості.

Друга група обдарованих, на існування яких реагує педагогічна практика, – діти, що досягли успіхів у яких-небудь сферах діяльності (математиці, музиці, спорті, образотворчому мистецтві). Цю категорію дітей частіше називають талановитими.

До третьої категорії обдарованих можна віднести дітей, що добре навчаються у школі («академічна обдарованість»).

Висновки і перспективи подальших досліджень. Установлено, що у самому загальному вигляді дитяча обдарованість визначається як підвищений рівень розвитку однієї або декількох здібностей, на основі яких дитина має можливість досягати надвисоких успіхів у соціально значущих видах діяльності й які, тим самим, виділяють її серед інших представників даної вікової групи.

Складність, багатогранність дитячої обдарованості у поєднанні з нестійкістю і нестабільністю її проявів роблять оцінку конкретної дитини як обдарованої дуже умовною, що необхідно враховувати у практичній роботі з обдарованими дітьми.

Кожна обдарована дитина неповторна, але при всій індивідуальній своєрідності реальних проявів дитячої обдарованості існує досить багато рис, характерних для більшості обдарованих дітей.

Обдарованість може відрізнятися за рівнем розвитку, а також проявлятися в різних сферах діяльності й розрізнятися за широтою своїх проявів. Ці особливості заставляють науковців виділяти різні види обдарованості, яким відповідає певна типологія обдарованих дітей.

Отже, враховуючи різноманітність та індивідуальну своєрідність феномена обдарованості, при роботі з обдарованими необхідно заздалегідь визначити:

– з яким типом обдарованості ми маємо справу;

– у якій формі прояву ми очікуємо побачити обдарованість;

– які завдання роботи є пріоритетними;

– який тип освітнього закладу і, відповідно, умови роботи: освітній заклад, спеціально орієнтований на роботу з обдарованими дітьми, загальноосвітня школа, позашкільний навчальний заклад тощо.

3. Педагогічна технологія створення ситуації успіху

Ситуація  успіху - головний нерв гуманізації навчання, виховання.

Август Бєлкін

Незаперечним є той факт, що довгий час педагогіка не рахувалася з дітьми: їхньою індивідуальністю, здібностями, інтересами.

Знання, знання, знання – за будь-яку ціну! Дитина зі своєрідним внутрішнім світом, власними проблемами  відходить на другий план. Кожна людина намагається бути успішною, і це природньо. Однак саме в дитинстві вона особливо гостро потребує піднесеного сприйняття світу, а тому якщо не бажаємо «зламати» дитину в сенситивний період її становлення, то не станемо позбавляти її віри в себе, власні можливості, сподівання на позитивні перспективи в майбутньому, очікування завтрашньої радості.

К. Д. Ушинський розмірковував, як краще організувати навчання дітей. Він зазначав, що «розумова праця учня, успіхи й невдачі в навчанні – це його духовне життя, його внутрішній світ, ігнорування якого може призвести до плачевних результатів. Дитина не тільки щось пізнає, засвоює матеріал, а й переживає свою працю. Висловлює особисте ставлення до того, що їй вдається і не вдається». Педагог дійшов висновку, що тільки успіх підтримує інтерес дитини до навчання. Невипадково А.С. Макаренко висунув ідею «завтрашньої радості», у якій було втілено перспективу розвитку колективу та особистості; В.О. Сухомлинський увів до педагогічного лексикону термін «школа радості». Нагадаємо його слова про те, що пізнавальна діяльність дитини повинна стати для неї джерелом радості, захоплення від пізнання нового. Радість, посмішка дитини – це головне.

Говорити про успішність процесу навчання і виховання можна лише в тому випадку, коли  хоч один із його учасників пережив відчуття радості й успіху.

УСПІХ   - ДЖЕРЕЛО РАДОСТІ

Чи завжди успіх – це добре. Чи не зникне звичка до радості, чи не зникнуть стимули досягнення? Будь-яке педагогічне явище слід розглядати в діалектичній парі успіх - неуспіх. Успіх може розкрити особистість, неуспіх -  формуватиме кращі якості.

Про успішність можна говорити як про соціальну якість, оскільки успішність оцінюють люди й сама людина, спираючись на сучасні суспільні норми, цінності, звичаї.  У педагогічному аспекті успішність розуміється як якість. Властива особі, що досягла успіху в процесі виховання і навчання. Це може бути й успіх дитини в навчанні, і успіх педагога в навчанні вихованців, і успіх батьків у вихованні дітей. В педагогічному процесі успішність його учасників взаємопов’язана і  взаємообумовлена. На думку А. М. Лутошкіна «Ситуація успіху - неуспіху постійно супроводжується у процесах досягнення особистістю чи колективом поставленої мети. Ці ситуації породжують широкий діапазон емоційних етапів: від захвату до гніву».

Ситуація неуспіху - це суб’єктивно-емоційні переживання, незадоволення собою у ході діяльності чи на стадії їх завершення. Педагогічне призначення ситуації неуспіху як і ситуації успіху полягає у створенні умов для індивідуального розвитку дитини. Звичайно, педагог виконує функцію емоційного фону в дитячому колективі, коли створює атмосферу довіри, поваги, тепла, тим самим зменшуючи стресові ситуації. Якщо навчальний процес веде педагог-гуманіст, то він дасть дитині можливість  відчути  радість  власного   досягнення,  усвідомити свої  сили,  повірити в них.   А.С.Бєлкін зазначив, що «радість виникає від усвідомлення досягнутого. Головний зміст діяльності педагога полягає саме в тому, щоб створити для кожного вихованця сукупність умов, за яких успіх буде забезпечено. Я називаю це ситуацією успіху».

Однією з ефективних сучасних технологій є педагогічна технологія «створення ситуації успіху». В основі педагогічної технології «створення ситуації успіху» лежить особистісно орієнтований підхід до дитини. Доведено, що  інтелектуальні контакти не забезпечують емоційного контакту. Розуміння вчителем учня - це однобічний емоційний зв’язок. Потрібен і зворотний зв’язок, щоб і учень розумів стан учителя. Однобічний емоційний контакт - це початок індивідуального підходу, а двобічний – особистісного. Навчитися дарувати дитині радість - це майстерність педагога, доведена до  мистецтва.

Основою ситуації успіху є психологічні та педагогічні механізми. Тобто ситуація – педагогічне явище, а успіх – психологічне.

Ситуація - «сукупність умов та обставин, які створюють певне середовище, викликають ті чи інші взаємини людей».

Ситуація успіху – це психічний стан, задоволення наслідком фізичного або морального напруження вихованця справи, творця явища.

Звичайно, ситуацією, за якою дитина почувається комфортно створює педагог. Отже, ситуація успіху в умовах навчального закладу – це створені педагогами найсприятливіші організаційно - педагогічні умови, коли дитина переживає успіх. Як правило, переживання успіху прищеплює впевненість у собі, у своїх можливостях.  При цьому активізується інтерес,  пізнавальна активність дитини, з’являється бажання знову діяти й досягати позитивних результатів.

Уміння  педагога моделювати та створювати унікальні умови, ситуації, середовище любові, прийняття, розуміння. Довіри, успіху – це його майстерність. Радість сама собою не виникає, її джерело – УСПІХ.

Прийоми досягнення успіху (за А. С. Бєлкіним)

У пошуках власного підходу до розробки шляхів створення ситуації спіху А.С. Бєлкін радив:

• ретельно вивчати особистість кожної дитини;
• орієнтуватись на реакції дітей під час успіхів чи невдач (досліджувати не лише випадкові прояви характеру, а й сталу поведінку, емоції, головним чином те, що збуджує, що штовхає дитину до діяльності);
• спостерігати,чи збігаються результати діяльності з домаганнями дітей. І прагнути формувати рівень цих домагань;
• окреслювати для кожної дитини  і дитячого колективу взагалі радісну оптимістичну перспективу, а якщо випало розчарування – пом’якшити його;
• досягти емоційного комфорту в колективі, атмосфери доброзичливості та взаємодопомоги.

Формула успіху в кожного може дещо відрізняться. Але основні її складові такі: мета, бажання віри, знання.

Види ситуацій успіху та методика їх реалізації :

• прийом «Даю шанс». Шанс. Про який йде мова, - це заздалегідь підготовлена педагогом ситуація, за якою учень отримує можливість зненацька для себе розкрити свої можливості;
• прийом «Емоційне понижування» - констатація будь-якого, навіть незначного успіху, навіювання дитині віри  в себе, відкритість  учителя для довіри і співчуття»;
• прийом «Загальна радість». Це емоційний відгук оточуючих на успіх члена свого колективу. Важливо, щоб, у досягненнях кожного вихованця оточуючі бачили результати своєї праці, а сама дитина розуміла, що її радість - це радість підтримки, стану «своїх серед своїх»;
• прийом «Емоційний сплеск». Хороший стосовно дітей, які емоційно реагують на похвалу і критику. Завдання вчителя – у кожному учневі визволити енергію, перетворити її на «ланцюгову реакцію», ініційовану гарячим словом педагога;
• прийом «Лінія обрію». Перший успіх дитини відразу ж підхоплює вчитель, пропонує нові способи, за допомогою яких можна збудити думку учня, вивести його на обрії самостійного мислення, причому лінію цього обрію вчитель постійно відчуває.

Звичайно, реалізація наведених прийомів можлива лише за позитивної установки вчителя на успіх учня.

Успішна дитина популярна, у неї багато друзів, сприятливий настрій, вона внутрішньо вільна й відкрита світу.

Фахівці вважають, що неуспішність дитини відіграє негативну роль у розвитку її особистості. Негативно позначається на настрої, обмежує можливості самореалізації.

У повсякденному житті дитини виникає чимало природних ситуацій, які можуть бути використані дорослими  (педагогами, батьками) для розкриття його особистості. Проте нерідко виникає необхідність у створенні навмисних  ситуацій, де успіх дитини було б гарантовано! В.А. Караковський щодо цього зазначає, що повинна дотримуватися об’єктивність успіху, інакше це може викликати негативні наслідки.

Сьогодні важливо навчити дитину протистояти стресовим ситуаціям, не засмучуватися, не опускати рук у разі невдачі.

З раннього віку в дітей треба виховувати бажання триматися бадьоро, оптимістично, не боятися посильної роботи, вміти спілкуватися з однолітками й дорослими, рости конкурентоздатними і гуманними в умовах реформованого суспільства.

Література

1. Амонашвілі Ш.А. Личностно-гуманная основа педагогического процесса.- Минск: Изд-во БГУ, 1990.-560с.
2. Белкин А. С. Ситуация успеха. Как ее создать: книга для учителя.- М.: Просвищение,1991.- 176с.
3. Біл Ньюмен. 10 фантастичних  засобів  добитися успіху.-2007.-112с.
4. Освітні технології: Навч.- метод. посібник / О.М. Пєхота, А.З. Кіктенко, О.М.,Любарська та ін..; за заг. ред.. О.М. Пєхоти.- К.: А.С. К., 2002.-255с.
5. Лутошкін  Л. М. Емоційне життя дитячого колективу. – М.: Знание, 1978.

4. Типи занять

Кожне заняття має свою внутрішню побудову, послідовність окремих етапів, тобто структуру. Тип заняття визначається наявністю та послідовністю структурних частин.

Наприклад, якщо заняття має класичну структуру з 4-х складових:

1)      підготовка до освоєння нових знань;

2)      засвоєння нових знань та умінь;

3)      їх закріплення та систематизація;

4)      застосування на практиці,

то відповідний тип заняття носить назву комбінованого (змішаного).

А коли в основі полягає 3 частини:

1) організація роботи;

2) головна частина (формування, засвоєння, повторення, закріплення, контроль, застосування та ін.);

3) підведення підсумків, завдання додому,

то це може бути один з 5 типів найбільш розповсюдженої класифікації типів занять, що створені Г.І.Щукіною, М.І.Махмутовим та Н.А.Сорокіним:

1. Комбіновані (змішані).
2. Заняття вивчення нових знань.
3. Заняття формування нових умінь.
4. Заняття узагальнення та систематизації вивченого.
5. Заняття контролю та корекції знань та вмінь.
6. Заняття практичного застосування знань, умінь.

По характеру пізнавальної діяльності та логічному змісту роботи, С.В. Іванов запропонував свою класифікацію занять:

1. Вступне.
2. Заняття первинного ознайомлення з матеріалом.
3. Засвоєння нових знань.
4. Застосування отриманих знань на практиці.
5. Заняття навичок.
6. Закріплення, повторення та  узагальнення.
7. Контрольне.
8. Змішане (комбіноване).

Інтерактивна модель навчання

Словосполучення «інтерактивна модель навчання» прийшло до нас з англійської мови і  походить від слів «interact», де «іnter» - взаємний  і «act» - діяти. Таким чином, інтерактивний – здатний до взаємодії, діалогу. Інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну передбачувану мету  - створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. Суть інтерактивного  навчання в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної  активної взаємодії всіх учнів.

Інформаційні інтерактивні форми навчання і виховання - це способи діалогічної взаємодії учасників навчання з метою обміну духовними цінностями.

Пізнавальні інтерактивні форми навчання і виховання – це способи пізнавальної взаємодії (діалогу) учнів з метою отримання нових знань, їх систематизації, удосконалення вмінь і навичок.

Мотиваційні інтерактивні форми навчання і виховання – це способи діалогічної взаємодії учасників навчально-виховного процесу, за допомогою яких кожен визначає власну позицію у ставленні до діяльності учасників, інших учнів, педагога, самого себе. Тісно пов’язані із самооцінкою.

Результативні інтерактивні форми навчання і виховання - це способи, завдяки яким установлюються та приймаються певні правила діалогічної взаємодії учасників діяльності.

«Вироблені правила». Перед початком будь-якої діяльності виробляються правила, якими керуються у процесі проведення. Наприклад: правила поводження під час роботи, екскурсії в залі.

Технологія «Створення ситуації успіху»

Одне з пріоритетних завдань освіти, в тому числі і позашкільної, – реалізація на практиці особистісно зорієнтованого підходу до дитини, який поєднує виховання і навчання  в єдиний процес розвитку творчих здібностей дитини.

Педагогічну технологію «Створення ситуації успіху» можна з упевненістю віднести до особистісно зорієнтованих технологій, тому що її точкою відліку є духовне  удосконалення внутрішнього світу і дитини, і педагога. Ця технологія націлена на те, щоб викликати в учня яскраве позитивне емоційне відчуття досягнень.

Ситуація успіху - це суб’єктивний психічний стан задоволення внаслідок фізичної або моральної напруги виконавця справи, творця явища.

Успіх - це удача в діяльності, досягнення результатів, суспільне визнання особистості. Залежно від того, ким і як підготовлений, чим умотивований, як підтримуваний, він може бути очікуваним та не очікуваним, підготовленим та непідготовленим, короткочасним та тривалим, періодичним та частим, миттєвим та стійким, направленим на подальше життя дитини.

Метод проектів

Одним із методів, що виводить відносини педагога і учнів на якісно новий рівень, є метод проектів.

Проект - це комплекс взаємопов’язаних  заходів, розроблених для досягнення певних цілей упродовж заданого часу при встановлених ресурсних обмеженнях.

Коли проект виконує педагогічну функцію, його називають педагогічним. Нерідко педагогічними є соціальні проекти.

Проектування – 1) процес створення прообразу передбачуваного об’єкта чи стану; 2) моделювання передбачуваних дій з погляду досягнення ними мети;3) технологія використання наявних засобів для досягнення мети. Проектування походить від латинського projectus, що означає кинутий уперед.

IV

Протягом року відділом було здійснено методичний супровід таких заходів:

1. ІІІ міського відкритого конкурсу учнівської молоді з інформаційних технологій «Пошуковий бум!».
2. Міської виставки-конкурсу робіт вихованців з початкового технічного моделювання позашкільних та загальноосвітніх закладів міста «Зброя перемоги»,  присвячену  Дню захисника Вітчизни.
3. ІІ міського конкурсу вокального мистецтва серед учнівської молоді «Пісенний водограй» на  Кубок позашкільного навчального закладу.
4. Міського конкурсу «Екологічна казка».
5. Міського конкурсу-виставки юних художників «Мій рідний край, моя земля».
6. Кубку Центру дитячої та юнацької творчості з шахів.
7. ІІ міського конкурсу краси і таланту «Міс - 2011».
8. II відкритих міських змагань учнівської молоді (хореографія) «Майский вальс».
9. Конкурсів професійної майстерності відділу декоративно-прикладної творчості.