10 вересня ми, українці, відзначаємо день народження видатного українського письменника, кінорежисера, кінодраматурга, художника, класика світового кінематографа Олександра Петровича Довженка. Доля і творчість Довженка

— всесвітньо відомого митця, є прикладом великого подвижництва, безперервних розмислів і сумнівів. Лише в одному, напевне, він сумнівів не мав: у своїй любові до України.Кілька цікавих фактів з життя великого митця:Грамотним в сім’ї Довженків був лише дід Сашка. Батько, мати, бабуся і прабабуся – ні. «Батько ніколи не пробачив дідові своєї темряви», - писав Довженко у своїй Автобіографії. Там же згадує, що, який би епізод дитинства не згадав, в уяві з’являються лише «плач і похорон». З чотирнадцяти дітей у сім’ї вижили тільки він і сестра Поліна. Четверо братів – Іван, Сергій, Лаврентій, Василь – від якоїсь хвороби померли в один день. Це при тому, що сім’я Довженків була не найбіднішою, - просто життя в селі було надзвичайно важким;Творчу кар’єру Олександр Петрович починав як художник, причому – як художник-карикатурист. Є свідчення, що Чарлі Чаплін високо цінував творчість українського режисера і в одній зі своїх промов сказав, що “слов’янство поки що дало світові кінематографії одного творця – мислителя та поета, Олександра Довженка”.З самого дитинства головним джерелом натхнення для Довженка була природа. На початку 1930-х його дуже нервував пустир на території Київської кіностудії (нині – кіностудія ім.О.П.Довженка), і там він разом з двома робітниками та садівником висадив фруктові та декоративні дерева. А пізніше ще прийшов на територію театру до приміщення вугільного складу і засадив власноруч все березами та тамарисками. Свою роботу він любим порівнювати з деревами: «Мої картини схожі на яблуні: добре потрусив – набрав 500 яблук, погано – впало штук 10»;Неймовірна самокритика – невід’ємна риса характеру Олександра Довженка. “Стрічка завжди і неминуче була гіршою, ніж я уявляв її та створював, – писав режисер. – І це було одним із нещасть мого життя. Я був мучеником результатів своєї творчості. Я жодного разу не відчував насолоди, навіть спокою, розглядаючи результати своєї безмірно важкої та складної праці. І чим далі, тим все більше переконуюся я, що найкращих двадцять років свого життя витратив я даремно”.Сильна любов до України. Живучи більшість свідомого життя в москві, Олександр Довженко неймовірно сумував за Україною. «я помру в москві, - писав він у щоденнику в 1945- році. – Перед смертю попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю в Києві десь над Дніпром на горі ».Незадовго до смерті в 1956 році він написав у президію Ради письменників України: «Вже не треба нічого – ні кіностудії, ні роботи, допоможіть тільки переїхати в Україну. Велика квартира мені не потрібна. Тільки треба, щоб з одного хоча би вікна можна було дивитися вдалину. Щоб було видно Дніпро і Десну десь під обрієм, і рідні чернігівські землі, що так наполегливо почали з’являтися мені уві сні». Відповіді він не одержав. Поховали його на Новодівочому цвинтарі у москві.В його творчому доробку – 14 фільмів, 15 літературних сценаріїв і кіноповістей. А на Всесвітній виставці в Брюсселі у 1958 р. кінознавці назвали «Землю» Олександра Довженка одним найкращих фільмів усіх часів і народів. Пропонуємо вашій увазі список кінокартин великого митця:«Вася - реформатор» (1926), «Ягідка кохання» (1926), «Мандрівні зорі» (1927), «Звенигора» (1927), «Сумка дипкур'єра» (1927), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930), «Іван» (фільм, 1932), «Аероград» (1935), «Щорс» (1939), «Буковина – земля українська (1940), «Визволення» (1940), «Битва за нашу Радянську Україну» (1943), «Мічурін» (1949) а також, незавершений фільм «Прощавай, Америко!»