Карантин , карантин , карантин. Як хочеться замінити його словами театр , театр , театр. Це репетиції , зустріч з друзями , це великі кроки у професійність , у можливість проявити себе.

Де все потрібно запам’ятати , нафантазувати , а потім зіграти на глядача. Карантин! Як жаль , що не має шаленого ритму репетицій. І чогось не вистачає у твоєму житті. Не зіграна прем’єра , не вичитана роль , яку чекала. Ми всі подорослішали за час карантину. Як хочеться на репетиції , як хочеться спілкуватись вживу. З яким задоволенням ми працюємо зараз над сценічною мовою. Анна Василівна відпрацьовує з кожним із нас кожне слово , інтонацію , авторську мелодію вірша. Всі працюємо над ролями , вичитуємо і вивчаємо тексти. І чекаємо. Чекаємо улюблених занять на тему «Етюди». Чекаємо коли зіграємо «Зорі» , коли зіграємо перероблену новорічну виставу. Чекаємо зустрічі всіх нас в нашому театрі.