Два роки тому на весняних канікулах мені випала нагода поїхати до Угорщини. Ця країна дивувала красою зелених ландшафтів, похмурістю готичних соборів, смачною їжею і привітними людьми. Після цієї подорожі залишилася надзвичайна кількість яскравих і позитивних вражень, але, на жаль, найбільше запам'яталися не вони. Коли ми у готелі очікували на розселення, зав'язалася невимушена розмова з туристами-французами, що зупинилися поруч. Все було добре, доки один з них невпевнено не сказав «Вер іс Юкрейн? Іс іт е парт оф Раша?».

Європа відома толерантністю і неупередженістю, хоча і серед її жителів побутує радянське твердження про те, що України і Росія – кревні брати, що завжди поруч. Хоча, проаналізувавши історії обох держав, порівнявши менталітети і світобачення, можна зробити висновок, що наша країна і сусідня федерація більше схожі на кузенів, молодший з яких набивається у друзі, а при відмові не цурається застосовувати силу.

Під час цьогорічних подій Україна проявила себе як незалежна держава з європейськими цінностями і поглядами. Відстоюючи демократичні засади, ми довгі півроку відстояли на Майдані, змішували коктейлі Молотова, ночували у наметах і, врешті решт, частково досягли свого. Зараз Батьківщина потерпає від ще гіршого лиха – війна розгорнулася на теренах Донбасу. І, як не дивно, справжніми братами виявилася держави далекі і, здавалося, нічим не пов'язані з Україною, наприклад, Литва, Польща, Швеція і Велика Британія, хоча, як виявилося, схожого у нас досить багато.

У свій час Литва теж відчайдушно боролася за незалежність від СРСР, що криваво придушував усі мрії прибалтів про демократію і незалежність. І тому саме вона, як ніхто, розуміє так званий "український конфлікт".

В України і Польщі стосунки свого часу були напружені. Варто лиш пригадати тривалу боротьбу Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої і її замахів на незалежність Гетьманщини. Але, на відміну від Росії, Польща не тримає старих історичних образ і не намагається полонізувати населення.

Здавалося, Швеція – країна не слов'янська і не пострадянська, не маючи жодного приводу активно допомагати Україні у її новому сходжені, але і з нею ми історично нерозривні. Варто лиш пригадати спільні походи козаків і шведських воїнів, рішення Мазепи допомогти Скандинавії і те, що хоругви Війська Запорізького десятиліттями, із особливою увагою, зберігаються у музеях Стокгольму.

Лише Об'єднане Королівство жодним чином історично не перетиналося з Україною, але об'єднує нас одне – подібний менталітет. На славнозвісному референдумі у Шотландії Англія показала себе країною по-справжньому демократичною, ладною прийняти будь-яке рішення народу скоттів. А шотландці, що, як і ми, завжди прагнули незалежності й свободи, залишившись у складі Королівства, припинили неоголошену війну, що панувала між країнами ще з самого початку їх існування. Забуті старі розбіжності... Окрім того, особливо приємно, що навіть під час вищезгаданої історичної події більшість новин і статей на сайті Бі-Бі-Сі були присвячені подіям на Донбасі.

Так, нам ще досить довгий час доведеться очікувати на таку омріяну євроінтеграцію, але, як на мене, кожен з нас, українців, вже давно є європейцем. Хіба не по-європейськи відстоювати моральні цінності і керуватися не страхом, а надією і відчувати відповідальність? Хіба не по-європейськи збирати допомогу для хлопців в АТО усією країною? Хіба не по-європейськи мати відважних журналістів, що ладні повзати під мінами і розповідати нову інформацію за кілометр від лінії вогню? Хіба не по-європейськи виходити на площу окупованого Донецька з рідним жовто-синім прапором? Хіба не по-європейськи бути небайдужим?