Мій дідусь – гордість Черкас. Усе своє життя він жив і працював на Черкащині.
Напорко Валентин Михайлович народився 28 травня у 1937 році. Його тато був машиністом, а мама - кочегаром. 22 червня 1941 року почалася Велика Вітчизняна війна, тож сім’я мого дідуся була змушена переїхати до Уфи на 4 роки. По закінченню війни мій дідусь повернувся на Черкащину. У 8 років пішов до школи №8. У 14 років був змушений покинути навчання, закінчивши лише 7 класів. Щоб заробити грошей, влаштувався на тютюнову фабрику. Рівно через рік він став кочегаром на потязі. Пропрацювавши 3 місяці, мого дідуся забрали в армію . Повернувшись, він працював у вантажному парку на автомобілі «Маз-205», а після роботи ходив до вечірньої школи. У 1960 його місцем роботи став автобусний парк, де він був спочатку водієм автобуса по місту, а потім й дальніх рейсів. Пізніше  став далекобійником на автобазі м’ясокомбінату. У 1980 році був переведений на водолазну базу «ТУСМ-8», це була ремонтно – аварійна група технічних робітників при міністерстві зв’язку СССР . У травні 1986 року їх відправили  до Чорнобиля на річку Прип’ять замивати кабелі, які підходять до реактора. Мій дідусь побував там 4 рази: 1986 – 2 рази,1987,1988. 1987 року дідусь отримав медаль "Ветеран праці", а у 1988 - медаль "Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС". Я дуже люблю свого дідуся!